Timeline of the Churches of God (No. 30)

Погляд сучасності й історичний огляд утисків церкві, що дотримувалися Суботи, починаючи з 27 р. н. е.

6 Ранні переслідування Церкви 6

27 р. н. е. Іван Хреститель, посланник Божий (Іван 1:6), Підготовка до місії Христа (Мал.3:1)

28 р. н. е. Іван Хреститель обезголовлений, - початок проповіді Христової.

30 р. н. е. Христос, Ягня, що дотримував Суботи, розп'ятий у день Великодня (Середа, п'ятого квітня)

Воскресіння Ісуса з Назарету наприкінці дня Суботи (квітневе воскресіння 8/Неділя, 9 квітня) Згодом, перший день тижня, (Неділя квітень 9, 9:00 ранку). Він підноситься на небеса як сніп колихання, перший з перших плодів. Див. статті: Приношення хвилевого снопа (№ 106б)

30-31 р. н. е. Учні розходяться у інші землі, аби заснувати там свої церкви.

Йосип з Аримафеї, як багато хто вважає, приніс віру до Британії. Тимофій Юди вирушив проповідувати до Індії, Марк звернув ноги свої до Олександрії, Іван — до Ефесу, Петро пішов до Антіоху, інші ж учні вирушили у подорож до парфянського царства та інших земель, що про них згадується в книзі Дій апостолів.

30-70 р. н.е. Початок суворих утисків церкви у Єрусалимі з боку юдеїв. Див. статті: Знак Йони та історія відновлення Храму (№ 13)

34 м. н. е Стефана було побито камінням. Віруючі розходяться по всій Іудеї, Самарії,

а також Судану. Перші християни; Євангеліє з'являється в Нубії (Мірок) діяльність ефіопського євнуха, що прийняв водохрещення від Пилипа.

Місію продовжили самаритяни з благословення Пилипа; мають місце суворі утиски.

42 р. н. е. Марк Євангеліст, після того, як він прибув до міста Олександрії, виявляє, яких форм набула коптська церква.

Фінікія, Кіпр, Антіох: “І велике число їх увіровало, і навернулось до Господа” (Дії 11.21).

44 р. н. е. Переслідування в Єрусалимі під час правління царя Ірода Агрипа I; Якова брата Івана страчено; ув’язнення Петра та його подальша втеча.

50 р. н. е. Іудеїв та християн вигнано з Риму.

Ассірійські християни заснували Церкву на сході (пізніше вона стала несторіанською церквою).

54 р. н. е. перше гоніння на християн за часів правління імператора Нерона з боку римської імперії

58 р. н. е. Павло схоплений у Єрусалимі.

60 р. н. е. Павла відвозять до Риму аби засудити його.

61 р. н. е. Павло в Римі під вартою; євангелія проголошено у столиці імперії,

Павло пише: 'Блага звістка, що дійшла до вас, йде далі' по усьому світі' (Колосян 1.6, Єрусалим); “Коли ви почули й пізнали благодать Божу у правді, і на цілому світі плодоносна і росте” (Колосян 1.23; “всьому створінню під небом”).

Британія (згодом, Об'єднане Королівство). Християни, перші поселенці (римські воїни, купці); початок Кельтської Церкви.

63 р. н. е. Закінчення шістдесятьох двох тижнів пророка Данила 9:25

Мучеництво Якова, брата Христа, першого єпископа Ієрусалимського

Мучеництво апостола Марка у Вакалисі, неподалік від Олександрії.

Нерон розпочав переслідування, Павло та Петра піддано тортурам

64 р. н. е. Велика Пожежа в Римі; Апостоли Петро та Павло замучені, тисячі християн спалено або ж убито за наказом імператора Нерона.

66 р. н. е. Анти-юдейські повстання та погроми в Єгипті: 50,000 чол. Убито в Олександрії, 60,000 чол. убито в інших землях. (Імператор) Веспазіан із загоном з 60,000 чол. придушує іудейський заколот, по-друге завойовує Галілею.

70 р. н. е. Закінчення семи тижнів та руйнація Храму. Спустошення Єрусалиму за наказом Тита. У заході брало участь чотири легіони; 600,000 чол. убито в Іудеї, 10,000 євреїв розп'ято, 90,000 євреїв перевезено до Риму як раби; Євреї розходяться за межі своєї землі. Християні раніше почули застереження Месії та вирушили до Пелли під керівництвом Симеона, аби сховатися від римської армії. (Див. Енциклопедія Світового Християнства (див. сторінки 23-32) Порівняльний огляд церков і релігійних течій сучасності, Оксфорд Юніверсіті Пресс – 1982 р.)

71 р. н. е. Зведено римський Колізей — глузування над закатованими християнами

72 р. н. е. Християні, що полинули до Єрусалиму в 70 р. н. е. тепер повертаються знову до Єрусалиму. Вони засновують християнські церкви по всій Палестині, Сирії та Месопотамії, втім, вони вступають у конфлікт із грецькими християнськими церквами через те, що вони мали різні погляди на те, яким саме чином слід дотримуватися законів Тори (П’ятикнижжя). Так вважають представники сучасного католицтва, оскільки Павло та Петро заснували систему, що істотно відрізнялася від грецької церкви, але це не так. Також необхідно зазначити, що титул “папа” носили єпископи у великих єпархіях, таких як Олександрія, Єрусалим та Антіох, у третьому столітті. Втім, апостоли ніколи не мали цього титулу.

81 р. н. е. друге гоніння на християн з боку Риму, під час правління Доміциана.

98 р. н. е. третє гоніння на християн з боку Рима, під час правління Траяна.

115 м. н. е Мучеництво Ігнатія єпископа Антіоха.

120 р. н. е. Вальденсіанську Церкву було засновано в долинах П’єдмонту після вбивства Полікарпа, учня апостола Івана, зі Смірни. З того моменту вчення, що вони отримали від апостолів та церков, що дотримувалися Суботи, Молодиків та Свят, передавалися в спадщину від батька до сина. Див. статті: Нові Місяці Ізраїлю (№ 132)

Зауважте: Вальденсіани дотримувалися Суботи та унітарианського субординаціонізму задового до того, як Вальдо відіграв свою історичну роль. Про це ми можемо довідатися з робіт Даггера і Додда, Історія істинної релігії, (3-5е вид. Єрусалим, 1972, стор. 224 та ін.).

132 р. н. е. Друге іудейське повстання під предводительством Бара Кохби; друге руйнування Єрусалима римлянами в 134; практично все населення Палестини було винищено, що залишилася ж частина утекла.

154 р. н. е. Аникетий запрваджує традицію святкувати язичеський Великдень в Римській Церкві. Йому протистоїть Полікарп, учень Івана. Анікетій стає на чолі східної Церкви.

Юстин Мученик пише свою Першу Апологію та адресує її римському імператору від імені Римської Церкви. Він давав пояснення, згідно яким Ісус Христос був Великим Ангелом Старого Заповіту, що дав закон Мойсею. Від імені Римської Церкви Юстин сказав імператору, що якщо вони зустрінуть людей, які називають себе християнами та що, коли вони вмруть, потраплять на небеса, то їм не слід вірити, оскільки ці люди не є християнами. Це і було іспитом істинного християнина. То був Шиболетт у церкві. Люди, що говорили, що вони піднесуться на небеса після смерті, були гностиками-самозванцями.

156 р. н. е. Полікарп, єпископ Смірни, умирає на стовпі.

161 р. н. е. четверте гоніння на християн з боку Рима за наказом Марка Аврелія.

180 р. н. е. Феофіл з Антіоха вперше згадує про тріас, що згодом був невірно перекладений на англійську мову як Трійця, таким чином, вперше в історії церкви з'являються зачатки бінітаріанської доктрини (див. Рання теологія божества (№ 127)).

192 р. н. е. Єпископ Віктор Римський насильно запроваджує традицію святкування Великодня, отже, квартордеціманські суперечки (диспути) спричиняють розбрат та чвари серед представників церкви. Полікрат, учень Полікарпа, виступає проти єретичної громади Рима. Іреней, єпископ Ліонський марне намагається сприяти примиренню ворогуючих сторін. Див. статті: Квартодеціманські диспути (№ 277).

193 р. н. е п'яте гоніння на християн з боку Рима, за наказом Септимія Севера

195 р. н. е. Іреней докладно викладає вірну доктрину унітаріїв та природу Бога у своїй праці Проти Єресі. Він зазначає, що мета обраних полягає в тім, щоб стати елохімом або ж theoi (іншими словами богами порівн. Зах. 12:8), згідно біблійного тексту (див. статті Обрані як елохім № 001).

200 р. н. е. Додержування Суботи здобуває все більшу популярність, втім, ця традиція зустрічає лютий опір з боку Рима. Цієї традиції дотримувалися в Єгипті, тому що вона вважалася доктринальною частиною папірусів Осириса (біля 200-250 р. н. е.).

Ориген також дотримував Суботи

Подібним же чином, Утомившись Святих Апостолів (Антиникейские Отці, тім 7, стор. 413; прибл. 3-і століття) говорить: Тобі слід дотримувати Суботи в ім'я того, хто зупинив утвір Його та не вийшов з його справ майбутніх: це відпочинок для тих, хто дотримується закону, але це аж ніяк не означає, що потрібно лінуватися.

Жахливі переслідування коптських християн у Єгипті, тисячі людей померло внаслідок тортур.

Тертулліан затверджує, що британська церква вже давно існувала за часів його життя.

220 р. н. е. Субота в Індії

Запровадження традиції дотримання Суботи в Індії викликало суперечливу реакцію в колах буддистів у 220 р. н. е. Згідно Ллойду (Віровчення половини Японії, стор. 23) династія Кушан Північної Індії, скликав собор буддійського духівництва у Вайсалії аби запровадити один світогляд серед буддійських ченців, відповідно до якого вони мають щотижнево вшановувати Суботу. На деяких (ченців) тексти Старого Заповіту справили таке сильне враження, що вони почали вшановувати Суботу.

235 р. н. е. шосте гоніння на християн з боку римської імперії за наказом Махиміна.

249 р. н. е. сьоме гоніння на християн з боку римської імперії за наказом Деція; розпочинаються систематичні спроби на державному рівні знищити християнство.

253 р. н. е. восьме, гоніння на християн з боку римської імперії за наказом Валеніана.

270 р. н. е. дев'яте гоніння на християн з боку римської імперії за наказом, Авреліана.

300 р. н. е. До четвертого століття, священики язичеського бога Аттіса стали заявляти, що християни Рима украли всі їхні доктрини.

303 р. н. е. Десяте та останнє гоніння на християн з боку римської імперії за наказом Диоклетиана; були знищені всі церковні будинки та весь тираж церковних книг. Близько 500,000 християн були страчені протягом десяти років систематичного винищування.

305 р. н. е. Субота в Іспанії

З канону 26 Собору в Ельвірі (біля 305 р.), ми можемо бачити, що Церква в Іспанії також дотримувалася Суботи. Рим же запровадив звичай поститься по суботах, аби учинити опір цій традиції. Папа Сильвестр (314-335 рр.) був першим, хто наказав церквам поститися в суботу, і Папа Інокентій (402-417 рр.) узаконив цей звичай та суворо наказав додержуватися його у тих церквах, що підкорялися йому.

Інокентій дав такий наказ, згідно якого люди мали дотримуватися Суботи або ж Неділі (Хейлін Історія Суботи, Частина друга, розд. 2, Лондон, 1636, стор. 44).

314 р. н. е. Указ про терпимість (толерантність) у Мілані, імператор Костянтин хотів використовувати християнство з політичною метою та споконвічно підтримував римську фракцію, що прийняла ідеї і доктрини афанасіан і, потім, доктрини каппадокійської школи. Позиція церкви зазнала ще більшого спотворення серед гностичних громад, які, у свою чергу, знаходилися під впливом містичних культів. Костянтин підтримував афанасіан у їхній помилковій концепції, що секта була великою, оскільки вона розташовувалася в Римі, хоча скинення Арія на людному Синоді в Олександрії спричинило, в остаточному підсумку, війну з його співправителем, Ліцинієм, а також смуті 322-323 рр. н.е.

Папа Сильвестр (314-335 р.) був першою людиною, що наказав церквам дотримувати посади в Суботу.

Рим намагається протистояти вшануванню Суботи.

318 р. н.е. Збори Деспосіні: У 318 р. Костянтин скликав конференцію, у якій брали участь єпископ Рима та деспосіні, єпископи належали до родини Ісуса Христа.

Деспосіні (означає буквально по-грецькому — ті, хто належать до Бога, оскільки вони кревні родичі Ісуса Христа) попросили Сильвестра, що мав вплив в Римі, скасувати своє рішення про чільне положення грецьких християнських єпископів у Єрусалимі, Антіохеї, Ефесі та Олександрії, та призначити кревних родичів Христових єпископами замість них. До того ж, вони звернулися з проханням відновити традицію надавати грошові пожертвування Єрусалиму, матір усіх церков. У цьому звичаї дуже легко розпізнати десятину, що її вшановували до того, як її скасував імператор Хадріан у 135 р. н. е. Ці кревні родичі Христа вимагали відновлення (повторного введення в силу) Закону, тобто дотримання Суботи і свят, а також біблійних Молодиків. Сильвестр відхилив їхнє прохання та відповів їм, що відтепер мати церква буде розташовуватися в Римі; до того ж, він наполягав на тому, щоб вони пішли за грецькими єпископами.

Це був останній з відомих діалогів із представниками суботньої апостольської церкви на сході, у якому брали участь кревні родичі (нащадки) сім’ї Месії.

Єпископами або ж папами, (попервах, усіх єпископів у великих єпархіях називали саме так (папами); цей термін (поняття) було запозичене з давніх культів. Згодом, з ініціативи Рима, була почата кампанія по знищенню кревних родичів Христа, що тривала з 318 р. Див. статті: Діва Марія та сім’я Ісуса Христа (№ 232)

322 м. н. е Усунення Арія під час проведення багатолюдного Синоду в Олександрії в остаточному підсумку призвело до війни зі співправителем Костянтина, Ліцінієм, а також до смутних подій 322-323 р. н.е.

325 р. н. е. Скликано Собор у Нікеї. Були загублені канони нікейського Собору. Згодом (вище духівництво) прийшло до висновку, що їх (канонів) було лише двадцять. Саме ці двадцять канонів стали причиною таких неподобств, як: правила слухняності для священиків, що живуть із дружинами, тобто обітниця безшлюбності; переслідування (накладення покути) унітаріїв (яких невірно називали аріанами) і тих, хто підтримував Ліцинія; запровадження єпархіальної системи та контроль над духівництвом; заборона давати священикам гроші в борг під відсотки; запровадження звичаю молитися, стоячи, під час недільного богослужіння «Великоднього Періоду». “Великодній — так називають період, який, насправді був запроваджений насильно поряд з Великоднем, відгуки святкування якого можна відчути у західних культах Аттіса у Римі, Адоніса в Греції та Осириса/Исиди в Єгипті. Замість Біблійного Великодня, було запроваджене це (язичеське) свято. Віра, що була відбудована заново з часів Константинополя, тепер несе в собі ідею бінітаризму, що послужила згодом формуванню ідеї Трійці. Крім того, нова доктрина несе в собі оману, що Христос був «Однородженим Сином, що в лоні Отця» і, таким чином, заперечує обітницю обраних як породжених Богом. Афанасіани говорять (Ad Afros) що на соборі були присутні 318 єпископів. Собор, напевне, почався 20 травня 325 р. н. е. і головою на ньому був Панас Осій із Кордови. Костянтин взяв участь у Соборі 14 червня. Для того, щоб досягти угоди, Костянтин увійшов із групою римських загонів та заарештував деяких єпископів та вигнав Арія, Феона з Мармарики та Секунда Птолемея з Иллірики. Праці Арія були спалені та, отже, всі троє були прокляті. Частина, що же залишилася, погодилася на символ віри 19 червня. Собор закінчився 25 серпня «святом», що його Костянтин улаштував для єпископів з роздачею подарунків.

Через три місяці після Собору, Євсевій з Нікомедії та Феогній Нікейський, яких примусили підписати Символ Віри, були вислані за те, що вони відреклися від нього; крім того, Федот Лаодикейський, що також підписав Символ та, пізніше, відрікся від нього, незабаром узяв свої слова назад, оскільки не захотів, щоб його спіткала така ж доля.

Утиски ставали все сильнішими. Новим поштовхом до цього стало запровадження покути, що її ввели унитарії (їх, до речі, невірно називали аріанами); також переслідували тих, хто підтримував Ліцинія.

328 р. н. е. Костянтин, усвідомлюючи, що афанасіане не були більшістю (сект, що були найбільш впливовими) та спричинили розбрат та чвари у релігійних колах імперії, згадує про п'ятьох лідерів-унітаріїв, (на настійну вимогу Констанції, удови Ліцинії). Проте, більш імовірно те, що вона була лише активним учасником унітаріянської громади Євсевія або ж Арія). Проблема з унітаріянським християнством полягала в тому, що його представники додержувалися біблійних принципів; їх не цікавила захоплення влада над народами. Кожен народ жив окремо і підкорявся своїм лідерам та релігійній системі між ними та Богом. Якщо народ шанував Закон Бога, він отримував Боже благословення. Імперія ставила перед собою мету завоювати весь світ. Крім того, неофіти римської церкви також були просочені цими умонастроями. Вони створили інститут, метою якого було світове панування, та, отже, вони аж ніяк не потерпіли б інакомислення за рамками встановленого світогляду. Внаслідок цього, Римська Церква перейняла язичеську систему сонячних культів, що набула поширення серед аріан, таким чином, людина, що істинно вірила тому, що написано в Біблії, не міг вважати прийнятною жодну з існуючих систем.

335 р. н. е. Субота в Персії

Церкви в Персії, що вшановували Суботу зазнали утисків, що тривали упродовж сорока років за наказом Шапура II, з 335 по 375 рр., здебільшого, через те, що вони дотримувалися Суботи.

«Вони нехтують нашим богом-сонцем. Хіба Зороастра, святий родоначальник божественних вірувань наших, не поклав день недільний тисячу років тому в славу сонця і не витиснув Суботу зі Старого Заповіту. Проте, ці християни проводять богослужіння в суботу» (О'Ліері Церква в Сирії та отці, стор. 83-84, цитати наведені повторно з праці Істина, що тріумфує стор. 170).

Ці переслідування знайшли своє відображення на заході в церкві Лаодикеї (близько 366 р.). Гефеле зауважує:

Канон 16 — Євангелія поряд з іншими книгами Писання слід читати в Суботу (порівн. також канони 49 і 51, Бакчіокчі, прим. 15, стор. 217).

Канон 29 — Християнам не слід уподібнюватися до юдеїв, котрі відпочивають у суботу, але ж вони мають працювати в цей день, вшановуючи день Бога у відпочинку, якщо можливо, як справжні християни. Втім, якщо інші стануть уподібнюватися до юдеїв, нехай будуть вони прокляті в ім'я Христа (Мансі, II, стор. 569-570, див. також Гефеле Зібрання, том 2, книга 6)

337 р. н. е. Імператор Костянтин приймає водохрещення згідно унитарианским обрядам від Евсевия, що знаходитися на смертному одрі.

339 р. н. е. Суворі гоніння на християн у Персії, аж до 379 р.; періодично відновляються суворі переслідування за наказом сансонітських правителів аж до 640 р. ісламські завоювання

345 р. н. е. Переслідування в Східній Сирії і Персії змушують 400 несторіанців з єпископом оселитися в Малабарі, в Індії

351 р. н. е. Унітаріянські готи друкують Біблію готською мовою

368 р. н. е. Євреї вносять зміни до календаря

Єврейський календар зазнав певних змін з часів Храму. Це відбулося внаслідок запровадження системи літочислення за наказом рабина Хілеля II близько 368 р. н. е. (початок цій системі літочислення поклали ще вавілонські рабини біля 344 р. н. е.). Вальденсіани та більш пізні адепти суботи в Трансільванії не прийняли єврейський календар, втім, вони обчислювали астрономічну закономірність Молодиків. Див. статті: Календар Бога (№ 156), а також Передмова Коксу до роботи Р. Самюеля Кону, Прибічники Суботи у Трансільванії (№ A_B2), [1894], CCG Паблішинг, 1998 р.

380 р. н. е. Монтаністи в другому столітті заклали підвалини культу Святого Духа, оскільки вони вважали, що Святий Дух прийде, посяде місце синів та проголосить більш досконалі Євангелія. Цей погляд був підданий суворій критиці, проте, він став причиною скликання Четвертого Собору в Римі в 380 р. коли Папа Дамас зрадив анафемі кожного, хто заперечував Святого Духа. Він вважав, що Духа слід вшановувати так само, як Батька і Сина (там же, стор. 711). Таким чином, у наступному році (381) на Соборі в Константинополі, Святий Дух був доданий до Божества Трійці. Втім, ця ідея не мала стільки успіху, оскільки каппадокійці не сприйняли її з заохоченням. Це й було причиною наступного великого розходження між Церквами Бога та тринітаризму.

381 р. н. е. Під час проведення Собору в Константинополі була сформульована доктрина триєдиного Бога, тобто Святий Дух був визначений як частина триєдиного Бога. Це надало продовження єресі бінитаризму, початок якій було покладено під час Собору в Нікеї. Як би там вже не було, але повну доктрину було схвалено лише на Соборі в Халкидоні в 451 р. н. е. Під час цього собору тридцять шість напіваріан, македоніан або ж пневматистів (адептів навчання про космічний "подих", дух; у християнстві "святий Дух" — третє обличчя Трійці — прим. перекл.) залишили те місце, де проводився Собор. Після того, як вони пішли, на Соборі залишилося усього лише 150 єпископів. Таким чином, інтереси християнства не були представлені на цьому Соборі повною мірою.

Амвросій Міланський, разом з Феодосієм захоплює владу над Римської Церквою.

Суперечки та чвари між афанасіанами та аріанами стають причиною суворих утисків.

Доктрини приписуються до так називаного арианизму, а саме, створенню Святого Духа Христом, причому, ці доктрини не були написані Арием чи ким-небудь з конфесії.

Див. статті: Соцініанізм, Аріанство та унітаризм (№ 185)).

До 381 р. на троні не було імператора, котрий був би адептом догмату триєдиного Бога, він з'явився лише тоді, коли був проголошений догмат Трійці за підтримки Феодосія. До 381 р. вони всі були уніатами, за винятком Юліана Відступника

Теологічною основою унітаризму був фрагмент книги псалмів 45:6-7 і послання до Євреїв 1:8-9. Ранні апологети, такі як Іреней Ліонський дотримувалися цієї доктрини в другому столітті. До числа прихильників цієї доктрини входили готи, вандали, алани, свеви, герули, брити, лангобарди, германії та північні племена. Див. статті: Преіснування Ісуса Христа (№ 243), де в оглядовому виді викладається сутність віровчень готів). Ця доктрина бере свій початок з навчань теологів та учнів апостолів, що вже існували протягом декількох століть до того, як відбувся Собор у Нікеї в 325 р. н. е., на якому були присутні багато єпископів. Саме на цьому Соборі була прийнята єресь бінітаризму.

У 381р. у Константинополеві був проголошений догмат триєдиного Бога. Основою для цієї доктрини послужили теологічні вишукування каппадокійців Василя Великого, Григорія Ниського та Григорія Назіанзина (Григорія Богослова — прим. перекл.). Греки та римляне стали руйнувати віру. Адепти догмату триєдиного Бога несправедливо та невірно затаврували це віровчення, назвавши його аріанством. Це було зроблено для того щоб справити помилкове враження про те, що їхня віра нібито старше і бере свій початок від самого Арія, т. е. в четвертому столітті. Прихильники Трійці поперемінно називають унітарианську доктрину субординационізму по імені Арія (аріанство), а згодом, по імені Євсевія Нікомедійського (Євсевіанство). До того ж, ця доктрина отримує назву по імені інших єпископів, набагато більш ранніх, ніж Арій (які навіть не були присутні на Соборі в Никее, а тільки брали участь у зборах з питань віри). Адепти догмату триєдиного Бога обвинувачують аріан у тому, що вони вважають, що Святий Дух є утвором Сина. Хоча, насправді, про це говориться в католицькій доктрині Філіокве, що з'явилася на Соборі Толедо в шостому столітті. Навіть греки відкинули цей погляд. Ті, хто вважав цю доктрині аріанською — або ж навмисне це затверджують, або ж, вони, попросту, не досить добре розуміють, про що, власне, йдеться.

382 р. н. е. В 382 р. Феодосій I переселив вестготів на територію імперії, однак, вони усе ще залишалися унітаріями. Приблизно, саме імператори, а зокрема, Валенс навернули північні племена до унітаризму, а не в догмат Трійці. Готи, вандали, алани, свеви, герули були всі унітаріями, так само, як і тевтонці; крім того, були єпископи, представники унітаріянських племен в Нікеї. Гермундури залишалися уніатами аж до восьмого століття.

385 р. н. е. Вигнання деяких прихильників шанування Суботи з Британії до Ірландію, після страти Прісцилліана.

Дотримання Суботи в кельтів

Генрі Чарльз Чи, патріарх папської інквізиції, повідомляє у своїх рукописах про період початку гонінь на християн, коли стосовно них застосовувалася вища міра покарання за єресь. Він також сповіщає про страту Прісцилліана та шести його послідовників у 385 р. н. е. Крім того, він повідомляє, що "інші були заслані на варварський острів за межами Британії." (Історія інквізиції середніх століть, том 1. Нью-Йорк: Харпер & Брозерз 1887, стор. 213.) Що являв собою це варварський острів? Найбільше ймовірно те, що це було Ірландія. Британія та Ірландія були улюбленими місцями, куди людей засилали для відбування покарання. Крім того, у ті часи, ці регіони були центрами світової работоргівлі. Навіть, якщо будь-яких вірних «єретиків» засилали до Ірландії протягом століть, це все одно не вплинуло б докорінно на острів, що набув величезного історичного значення за Патрика (п'яте століття), Колумбі (521-597 р.), а також Колумбанусі (близько 540-615 р.) у той час, як морок папської тиранії згущався над континентом. Місіонери відправилися далі до Ірландії, Швейцарії, Богемії та Києва. Ірландія була однією з найбільш непокірливих областей. Саме в цьому полягає причина нескінченних спроб, що розпочиналися протягом більш ніж 1200 років з метою тотального підкорення цього острову (Ірландії). (Узято з Хроніки Херита, квітень-червень 1998, стор. 46-47).

Кельтська Церква, що окупувала Ірландію, Шотландію і Британію мала у своєму розпорядженні сірійські (візантійські) письмена замість латинської вульгати в Римі. Кельтська Церква разом з Вальденсією та Східною Імперією вшановували Суботу на сьомий день. Коли королева Маргарет збігла зі своїм батьком Ателінгом, претендентом на англійський трон, до Шотландію, вона написала "своїм англійським кузинам і в листі виражала здивування тим, які релігійні звичаї мають скотти. Однією з «особливостей» скоттів було те, що вони «працюють у неділю, але дотримуються Суботи на іудейський манер». Іншому партнеру по переписуванню вона виражала невдоволення з приводу того, що «Звичайною справою для них вважається нехтування Божим днем (неділею); отже, таким чином, вони працюють у ці дні, та вважають їх (ці дні) робочими».

«Дотримання Суботи більшістю скоттів супроводжувалося їхнім відмовленням «визнати панування Папи в духовних справах». Незважаючи на запеклі спроби короля Нектана декількома століттями раннє, шотландське християнство перетворилося на «Колумбське» або ж «кельтське», але аж ніяк не «римське».

PO Box 369, WODEN ACT 2606, AUSTRALIA

Дотримання Суботи в кельтів