Християнські Церкви Бога

Відповідні форми

Друрій (Словник Містицизму й окультизму) визначає хрест як:

Давній дохристиянський символ, що тлумачиться деякими окультистами як знак, що поєднує чоловічий (вертикальна планка) і жіночий(горизонтальна планка) статеві органи. Це також символ чотирьох напрямків і могутня зброя проти зла.

Беррі (Геральдична енциклопедія) згадує 385 різноманітних хрестів. Більшість мають суто декоративний або геральдичний зміст (ЕРЕ, ст. Хрест, Т. 4, ст. 324 й далі). Існує 9 типів хрестів, які мають релігійний символізм. Це:

Грецький, або рівносторонній хрест;

так званий Латинський хрест (crux immissa або capitata) з нижньою частиною, довшою за три інші;

Хрест Тау (potencйe або commissa);

хрест з руків’ям (crux ansata);

хрест св. Андрія (crux decussata);

Хрест Гаммат;

Мальтійський або Променистий хрест;

хрест Лорайн з подвійним чи потрійним пересіченням;

хрест на сходах (perronnйe).

Хрест асоціюють з Християнством. Проте, він не був раннім Християнським символом і, насправді, Суботні церкви традиційно були іконоборськими й відмовлялися від застосування символу хреста як язичницького. Крім того, деякі Суботні християни були замучені за їхнє протистояння використанню хрестів в Християнському символізмі. Вандали були іконоборськими Субординістами, які зруйнували ідоли, що обожнювалися в Греції й Римі.

Павликіани були іконоборцями, які всі Сабатати, які були пов’язані або походили від них.

Павликіанці також звинувачували своїх супротивників у поклонінні Хресту (Армянський Chazus); таким чином, термін Chazitzarii, Chazinzarians (Staurolatrж), здається, визначає не невелику секту, а Державну Церкву Арменії, як її бачили Павликіанці (Уітлі, ЕРЕ, ст. Секти, с. 319).

Таке іконоборське відношення перейшло з сабататами через Європу. Пітер Брюський десь протягом двадцяти років навчав на півдні Франції проти порушення закону священиками, і особливо проти використання хреста. Провідники Церкви так писали проти цієї практики:

У ваших землях люди перехрещені, церкви сплюндровані, вівтарі скинуті, хрести спалені; в день страстей Господніх привселюдно вживають м’ясо, карають священників, монахів кидають в тюрми й тортурами і залякуванням примушують одружуватись (Уітлі, там же., с. 321; пор. А Ньюман Підручник з Історії Церкви, Філадельфія, 1900, 1. 560).

Заборона хрестів (як і практики дорослого хрещення) існує в Суботніх Церквах Бога й сьогодні. Символ хреста є найдавнішим і має багато містичних значень.

Нехристиянські хрести

Греки

Грецький, або рівносторонній хрест такий простий за конструкцією, що його використовували, щоб представляти такі найбільш загальні поняття, як політ, зброя, прилади для виробництва. Більш того, зазвичай його використовували для вираження випромінювання або космосу (хоча в той час його використання було все ще декоративним).

Рівносторонній хрест був прийнятий Халдеє-Ассирійцями як символ неба та його бога Ану.

Вони ж представляли сонце і його вісім частин у вигляді кола, з якого виходили вісім променів. Після того, як ці промені було розбито на пари, виник променистий хрест, який цар Ассирії носив у себе на шиї, як хрест, який носить Командор у наших лицарських орденах (ЕРЕ, там же, ст.ст. 324-325).

Як зазначив Лаярд, про ассирійських царів

Статуї царів Ашшурнаcірпала і Саншіраумана, які зараз знаходяться в Британському Музеї, мають на шиї коштовні прикраси у вигляді хрестів (Лаярд, Пам'ятки Ніневії, ІІ, pl. IV) (Кат. Енцикл., ст. Хрест, Т. IV. ст. 518).

Хрест також знайдено у західних Фінікійців.

Сережки у формі хреста було знайдено Отцем Деллатром в Пунічних могилах в Карфагені (там же).

Хрест асоціюється з поклонінням сонцю. Шліман відзначив присутність хреста на гончарних виробах і веретенах Трода (район Трої) (ЕРЕ, там же, ст. 325). Його замінює променистий диск, і в ті часи ці два символи використовуються поряд (там же). Відзначаються також асоціації з Аполлоном та культами сонця, де скіпетр Аполлона часом приймає форму хреста (пор. монету Галілея, відтворену в Hist. des Romains Віктора Дюруя, Paris, 1885, Т. VIII, ст. 42, EРE, там же).

Хрест пов'язується з Кастором та Поллуксом на монеті Каракалії (там же).

Індійці

Індійці використовували рівносторонній хрест, який чергувався з променистим диском. Каннінгем (Bhilsa Topes, 1854, pl. xxxi) представляє давню монету, де сторони хреста закінчуються наконечниками стріл.

Хрест зазвичай зустрічався на роздоріжжях і таким чином став предметом поклоніння. У Авесті є така формула:

Ми приносимо жертви…на роздоріжжях та при злитті доріг (SBE, xxxi (1887) 291). У давній Індії їх не обожнювали та не перешкоджали їм (там же, ххіі (1884) 182, хххііі. (1889) 158, ЕРЕ, Т. 4, ст. Перехрестя, ст.330 і далі).

Божества часом пов'язувались з демонічними діями, які вони повинні були відвертати.

Бронзовий Вік і Кельти

На протязі бронзового віку, особливо серед галів, хрест часто з'являється на гончарних виробах, коштовностях і монетах (Г де Мортіле La Signe de le Croix avant le christianisme, Paris, 1866, ст. 44 і далі). Д'Альвієлла (ЕРЕ, там же.) вважає, що цей символ, без сумніву, є сонячним. Статуетка галльського божества, Суселіуса, знайдена у Франції у Cфte d’Or одягнена в туніку, повністю вкриту хрестами. Божество тримає молот, що символізує блискавку, та глечик, або olla в іншій руці (див. Ренел Religions de la Gaul avant le christianisme, Paris, 1906, ст. 252-257).

Америка

Хрест було знайдено в Мексиці, Перу та в значній частині Центральної Америки. Там він натякає на чотири вітри, які є джерелом дощу. До прибуття Колумба в Америку це була роза вітрів. Так, серед тольтеків він означав бога Тіалока, який розподіляв небесну воду (див. Рейвілль, Religions du Mexique, Paris, 1885, ст. 91 та Англ. пер.). Рейвілль стверджує, що мексиканські хрести були деревом родючості або деревом життя. На руїнах Паленки, було знайдено барельєф:

Що представляє людей в процесі поклоніння хресту, на якому спочиває фантастичний птах, що більш-менш нагадує папугу (ЕРЕ, цит. твір, ст. 325 ).

Д'Альвієлла каже, що:

Можливо, це був символ бога Кецалькоатля (пернатого змія), який сам, за Рейвіллєм, символізує бога вітру (цит. твір, ст. 82, див також Томас Уілсон Свастика, 1896, ст.ст.933 і далі. Спенс (Хрест (Американський)) відзначає використання світового дерева, що ми можемо спостерігати, як правило, у шаманізмі, там же, ст. 330).

Дакоти також використовували хрест, щоб представити чотири вітри (ЕРЕ, там же мал. 8) і як такий він виявляється символом шаманізму. Американський хрест міг представляти сонячний або зоряний персонаж, як ми можемо це побачити з грошей, знайдених у курганах Нью-Мексико (там же, мал. 9 та 10; див. також Спенс, там же).

Китай

Ранній символізм хреста було виражено в китайській ідеограмі слова земля, яка є рівностороннім хрестом у квадраті. Д'Альвієлла цитує Самуеля Біла (Індійський Збирач Старожитностей, 1880, ст. 67), що:

Ми знаходимо це в Китаї навіть у вислові: ' Бог створив землю у вигляді хреста'

Та продовжує, зазначаючи цікаву аналогію символізму у писаннях теолога Джерома на тему хреста:

(Com in Marcum) чим він є, як не формою світу у його чотирьох напрямках? [Ipsa species crucis, quid est nisi forma quadrata mundi?]. Схід представлено вершиною, північ - правим кінцем, (дивлячись від хреста), південь - лівим, захід - нижньою частиною (ЕРЕ, цит. твір, ст. 326).

Навряд чи китайська ідеограма була прямо запозичена Християнством у структурі Джерома, але, скоріше за все, більш вірогідно, що шаманізм, який був присутній у китайській системі, увійшов до всіх систем.

Обведений сонячний хрест

Давид Тальбот (Міф Сатурна, Doubleday, NY, 1980) визначає в Частині 6 Обведений Сонячний Хрест, цей знак, як такий що зустрічається у багатьох народів від Середнього Сходу до Індії та Китаю; від Крита до Скандинавії; від Аляски до Південної Америки.

Обведений сонячний хрест має символізувати чотири ріки раю. Біблія пояснює, що це ріка, що випливає з Едему і поділяється на чотири джерела. Традиційно чотири ріки текли в протилежних напрямках. Цю традицію знаходимо в оповіді індіанців Навахо про Вік Почину. Це ж саме спостерігаємо в розповіді про китайський Рай Квенлун. Чотири ріки також з'являються в Індійських Ріг Веді та Вішну Пурані та означають чотири потоки раю Брахми на вершині світу. Вони також слідують чотирьом напрямкам (Тальбот, там же). Цю розповідь знаходимо серед іранських міфів, що стосуються центрального джерела Арді Шури та у Морі Життя Сибірських Калмиків. Мандеї з Іраку підтримували ту ж традицію, що й Буття; Вавилонці також говорили про Землю Чотирьох Річок.

Домівкою грецької богині Каліпсо, у купелі моря, було також центральне джерело, з якого в протилежні боки виходили чотири потоки.

Скандинавська Едда говорить про виникнення світових вод навесні Хвергельмир в землі богів. Слов'яни вели їх початок від магічного каменя Алатуїра на острові - раю Бон'яні. Тальбот відзначає, що Брінтон знаходить чотири таємничі ріки у сіу, ацтеків і майя, в той же час, коли Форнандер знайшов їх у полінезійських міфах (Тальбот, ст. 121).

Дуже небагато народів, якщо взагалі такі є, що володіють певними згадками, можуть вказати на географічне джерело цього образу. Отже, коли Вавилонці закликали Іштар, як Господиню, Царицю землі Чотирьох Річок Ерех, або коли у єгипетських текстах зазначається про святкування чотирьох Нілів на Елефантині, їх оточує образ давньої міфології, що не має певної географічної ознаки. Тальбот стверджує, що причиною невідповідності між міфічним та земним ландшафтом полягає в тому, що чотири ріки текли не на нашій землі, а через чотири чверті протилежної "батьківщини" (Тальбот, ст. 121). Тальбот (там же) стверджує, що для кожного домінуючого міфу існують відповідні знаки. Знаки чотирьох річок - це сонячний хрест та обведений сонячний хрест,

Останній знак висвітлений першим шляхом показання того, що чотири потоки належать до первинної частки. Походячи від полярного центра (центрального сонця), чотири ріки течуть до чотирьох кутів Землі Сатурна (виділення додано).

Отже, концепція, втілена в історії Буття (Буття 2:10), маючи визначену географію, що прив'язується до чотирьох річок, також представляє основну тему річок живої води, що течуть з головного джерела, яким був Бог через Його ранкову зірку, якою в той час був Сатана.

Таким чином, головне джерело, яке живило землі Африки, а також Тигр і Євфрат, мало духовне значення, яке приписувалось Вавилонській релігійній системі аж до Іштар та єгиптянам, як і у всьому світі, через шаманізм, оскільки він був розроблений з центральної системи. Вавилонська система представляла, по суті, анімізм (див. Бадж Вавилонське Життя та Історія, 2 видання, Лондон, 1925).

Отже, давнє поняття чотири сторони світу має особливе космологічне значення, яке відносилося не до географічного простору, а до карти небесного царства. Тальбот цитує О'Ніла, як одного з небагатьох вчених, що визнавали ці якості містичних "чотирьох кінців".

Провівши будь-яке повне дослідження символізму міфів та термінології Чотирьох Чвертей, можна побачити, що ці напрямки спостерігались і в суворій ортодоксальності міфології небес, не як Південь-Північ-схід-Захід кожної частинки будь-чого, а як чотири частини неба, що поширювались навколо "полюса"

Сонячний хрест … як символ чотирьох чвертей, належить до центрального сонця. У священній космографії центральне місце бога сонця часто стає "п'ятим" напрямком. Щоб зрозуміти таку мову, слід вважати, що міфічні "напрямки" або (кінцівки хреста) - це рухи або потоки енергії. Елементи життя витікають від великого бога в чотирьох напрямках. Сам бог, який втілює всі ці елементи, є "твердим", "стійким" або "нерухомим"; його "п'ятий рух" - це обертання на одному місці.

"Напрямки" також можуть розумітися як райони: центральний, (п'ятий) район та чотири чверті, розміщені навколо нього.

Ось чому Піфагорійці відносилися до числа п'ять, як до виразника стійкої світової осі. Піфагорійська ідея прямо узгоджується з більш раннім індійським символізмом напрямків. На додачу до стандартних чотирьох напрямків, індійська доктрина визнає існування п'ятого, так званого "нерухомого напрямку", полярного центру (Тальбот, ст.ст. 122-123).

Тальбот також відзначає існування цієї ідеї у Китаї та у символізмі мексиканського Нахуатль, з п'ятіркою як числом центру (там же).

Таким чином, ми маємо справу з дуже серйозною формою ідолопоклонництва в символізмі хреста, в цьому випадку як представника поклоніння сонцю.

Також слід нагадати, що процес ділення на чотири частини небесної системи представлений не тільки діленням Ізраїлю на чотири групи по три племені навколо скинії, як вказано у Числах 10. Це також слід розуміти як справжні символи, що використовувались для визначення племен, як наприклад Бик (Єфрема), Лев (Іуди), Змій/Орел (Дана), Тварина з людським обличчям (Рувіма), які представляють окремі символи Покриваючих Херувимів Божого Правління, представлених в Одкровенні 4:7-9. Ці Тварини з головами лева, бика, орла та людини є чотирма архангелами, Серафимами або Покриваючими Херувимами Божого Правління. Отже, при прийнятті символізму сонцепоклонництвом ми намагаємося передати центральне положення влади Бога-Отця Херувиму з головою людини, яким був Азазел, тепер Сатана. Сонячний хрест є, таким чином, символом непокори. Символізм хреста переходить у різні аспекти ідолопоклонництва і входить до християнства з подальшим ідолопоклонницьким значенням.

Хрест Анх

Анх, або хрест з руків’ям

Хрест з руків'ям (або хрест potencйe) має форму літери Т і створений за рахунок ліквідації верхньої кінцівки Латинського хреста (який ми бачили у сонячних символах Халдеє-Ассирійських систем). Цьому знаку навіть сьогодні приписуються магічні якості. Його називають хрестом Тау, від грецької літери тау, і походить він від поклоніння Єгиптян з найдавніших часів до хреста з руків'ям або ключа життя, що є хрестом potencйe, увінчаним руків'ям, що складає знак, відомий як Анх (див. ЕРЕ, мал. 11).

Анх присутній у найдавніших пам'ятках у руці бога, священика або царя (Д'Альвієлла, там же) та з богинею Сехет (Кат. Енцикл., Т. IV, ст. 518).

Бадж зазначає імена зміїв, які охороняли коридори царства бога Секера. Їх було дев'ять, що асоціюється з богами шаманського сходження. Серед них, перший, третій і дев'ятий беруть свої імена від Анх. Анх - це другий ієрогліф Нарті-анх-ем-сен-ф, першого з перелічених зміїв, та перший ієрогліф - для Анх-ем-фенту та Анх-ем-беу-міт, третього і дев'ятого зміїв (див. Бадж Книга Мертвих Arkana, London, xcv і далі).

Анх в Містеріях

Символізм Анх як ключа до життя не обмежується єгиптянами, а з'являється у римлян в особі бога Януса як того що відкриває. Предтечею цього, скоріш за все, була фригійська богиня Цибела, яку греки пов'язують з богинею-матір'ю Реєю

Жерці Цибели, відомі як Корибанти, та її прибічники пропонували їй пристрасне та чуттєве поклоніння, оплакуючи смерть її коханця Аттіса з урочистими церемоніями, піснями і молитвами, впадаючи потім у безумство та втіхи, та оспівували її духовне відродження (Друрій, цит. місце ст. 54). Таким чином, символізм, а саме ключів управління життям і відродженням, був дуже легко перенесений до Християнства.

Наявність ключів у теології Вічності (див. Улансей Походження Мітраїчних Містерій, Oxford, 1989) показує, що вона дуже розповсюджена на сході і має символізм, поки що до кінця не зрозумілий.

Анх і Воскресіння

Думки археологів з приводу значення символізму Анх в минулому столітті були (і до теперішнього часу є) неоднорідними. Вважалось, що він був:

Нілометром (Плуке);

ключем від замку до каналу (Зега);

глеком над вівтарем (Унгареллі);

спрощеною формою крилатої кулі (Лаярд);

фалосом (Яблонський); та

єгипетською пов'язкою на стегна (Сайс).

На могильних малюнках він використовується богами, щоб підіймати мертвих до нового життя. Барельєф 12-ї династії показує богиню Анукіт, що тримає кінцівку Анх у ніздрях царя Усертесена ІІІ:

я даю тобі життя, стабільність, чистоту, як Ра, навічно.

Де б це не було, Анх символізує життя (пор. Кеман Manuel de langue йgyptienne Ghent, 1887, Ч. 1, ст. 46, Д'Альвієлла, цит. твір.).

Таким чином, хрест з руків'ям означає воскресіння, і він вже використовувався до появи Християнства. Наявність хреста у формі ключа або хреста з руків'ям демонструє владу, сутності або систему для оживлення мертвих. Д'Альвієлла стверджує, що в Єгипті він став магічним знаком або знаком спокути, що поширився на фінікійців та на весь семітський світ.

Його присутність була відмічена на барельєфах, могилах, коштовностях, монетах від Сардинії до Суз, вздовж берегу Африки, у Фрігії, Палестині та Месопотамії. На пам'ятках Фінікійського та Хітитського походження його тримають у руках царі або священики, а у єгиптян він асоціюється з деревом життя та квіткою лотоса. Його надзвичайна символічна важливість примусила народи, що взяли його від єгиптян, поєднувати його з подібними власними

Хрест: його походження та значення