.files/Banner1.gif)
Воскресіння мертвих (№143)
(Видання 1.0 20010420-20010420 Aудіo
Ця стаття досліджує сутність першого та другого воскресіння з мертвих. В ній розглядається мета кожного воскресіння в контексті остаточного етапу буття. Розкривається сутність поняття нефіліми. Крім того, автор намагається пояснити та досліджувати заперечення воскресіння стосовно них. Дана стаття також намагається розглянути аспект існування людини в період до існування Адама, а це надзвичайно важливо для усіх тих, хто намагається усунути конфлікт Біблії та наукових досягнень цього століття.
Christian Churches of God
PO Box 369, WODEN ACT 2606, AUSTRALIA
E-mail: secretary@ccg.org
(Усі права захищені ã 1995, 1996, 1998, 2000 Wade Cox)
Ця стаття без змін і пропусків може вільно копіюватись та розповсюджуватись. Ім’я та адреса видавця, а також знак збереження авторських прав повинні вказуватись. Розповсюджені та поширені копії є безкоштовними. Короткі цитати можуть включатися в критичні статті або рецензії без порушення авторського права.
Цю статтю можна знайти в Інтернеті за такою адресою:
http://www.logon.org and http://www.ccg.org
Воскресіння мертвих
Останній Великий День сам по собі (за суттю своєю) є святом. Це не просто свято Кучок, це є кульмінацією (вінцем усього, що існує). Принаймні, все рухається у цьому напрямку. Будь-яка жива людська істота, будь-що, наділене життям, все, що є частиною намірів Бога, все, зрештою приречено на цей кінець. Це є вищий рівень фізичного існування.
Божий День триватиме протягом тисячолітнього правління Ісуса Христа та поширюватиметься на Останній Великий День або ж Судний День. Цей день є заключним етапом примирення планети з Богом.
Однак, нам прийдеться повернутися у доісторичні часи у період до того часу, як існував Адам. Більш того, нам необхідно випробувати та пояснити складну концепцію (ідею), що її протягом усього існування біблійних текстів не завжди сприймали адекватно. Воскресіння з мертвих стосується далеко не кожного (тобто далеко не всі люди зможуть взяти участь у воскресінні з мертвих). Проте, усіх нащадків Адама буде відроджено. Люди, що жили до Адама, не воскреснуть (тобто не візьмуть участь у воскресінні).
Нефілім
У статті Падіння Єгипту (№. 36): Пророцтво зламаних рук фараона – фаза перша частина друга висувається та розвивається ідея про існування людей у період до того часу, як існував Адам у контексті змісту біблійних оповідань. Цих людей, що жили у добіблейські часи, називали давніми велетнями. Вислів давні велетні вживається стосовно нефілімів або ж гігантів (велетням), що про них згадується в книзі Буття 6:4. Біблійне посилання на нащадків занепалого Сонму Сил Небесних, як видно, призвело до того, що під час воскресіння цих нащадків занепалого Сонму Сил Небесних буде відокремлено. У книзі Ісаї 26:13-14, насправді, має місце заперечення того, що рефаїми та нефіліми повстануть з мертвих. Слово рефаїм було перекладене та донесене до читачів як покійний чи мертвий.
Ісая 26:13-14
13 Господи, Боже наш, панували над нами пани окрім Тебе, та тільки Тобою ми згадуємо Ймення Твоє.
14 Померлі вони не оживуть, мертві не встануть вони, тому Ти навідав та вигубив їх, і затер всяку згадку про них.
Вони не мають шансів на те, щоб Бог пам'ятав про їх. До того ж, вони не можуть розраховувати на те, щоб взяти участь у воскресінні. У Біблії досить чітко вказується на те, що ‘вони не встануть’.
Слово, що вживається для визначення покійних, тут рефаїм (воно етимологічно пов'язане з поняттям нефілім (Nephilim), нащадок занепалих синів Бога), а Кишеньковий Довідник Біблії стверджує, що це є власна назва та воно не потребує перекладу. Рефаїм посилається на інших богів, що про них згадується у вірші 13. Там, де переклад було зроблено, воно передавалося як велетні чи мертві (Йов 26:5; Пс. 88:10). У книзі Йова 26:5 має бути написане буквально наступне:
Рефаїми залишаються (Євр.: хул) під водою (Кишеньковий Довідник Біблії коментарі до вірша 5).
Об’явлення 20:13
13 І дало море мертвих, що в ньому, і смерть і ад дали мертвих, що в них, і суджено їх згідно з їхніми вчинками.
Про рефаїмів не згадується у цитаті, що її приведено вище. Вони залишаються під водою (під морем — прим. перекл..). У тексті досить чітко говориться про те, що вони не візьмуть участь у другому воскресінні.
У книзі Ісаї 26:13-14 заперечується воскресіння рефаїмів, незважаючи на те, що усі підлягають воскресінню (з Дій 12:2; Іван. 5:28-29; Дії 23:6-8; 24:15; 1Коринт. 15:22; Об’явл. 20:4-6,13). Таким чином, рефаїми мають відокремитися від сучасних людей. Крім того, Бог розглядатиме їх (матиме з ними справу) окремо від інших покійних. Зараз (у наші дні) нефіліми померли, хоча їх досить часто розкопують під час археологічних досліджень. На цій планеті не залишилося нащадків нефілімов. Спроба провести зв'язок між австралійськими аборигенами, що жили сорок тисяч років тому та людьми, що населяють країну у наші дні, є, по суті, спробою дискредитації аборигенів, спробою висунути расистські твердження, наміром відокремити аборигенів від нащадків Адама.
Абсолютно безперечним є той факт, що прихильники іудаїзму за часів життя Христа, а також під час складання Нового Завіту вважали, що занепалі сини Сонму Небесних Сил скоїли гріх блудодії з людськими синами, що про них згадувалося у книзі Буття 6:4, а також Юди 6. Саме це й стало причиною для того, щоб довге волосся у жінок стали обов'язковим атрибутом, про що ми можемо судити з першого послання до коринтян 11:10. Біблія написана досить простою мовою для людей, котрі не володіли тим рівнем наукового пізнання, який відрізняє нас від наших давніх предків. Однак, проте, Біблія говорить про те, що перелюбство все-таки мало місце. Янголи з'явилися перед обличчям людей та скоїли гріх перелюбства. Таким чином, виявилося, що вони створили деяких істот, що у генетичному відношенні займали набагато більш низький ступінь розвитку, та що вони вступали в перехресні шлюби з жінками. Однак, цілком ймовірним є той факт, що вони навмисне намагалися протистояти тому, щоб наміри Господа стали дійсністю. Таким чином, нефіліми мали перешкодити створенню Адама та зруйнувати, розбудувати й передбачити Божі наміри. Абсолютно безперечним є те, що нефіліми насправді існували. Не підлягає ніякому сумніву те, що на цій планеті були ще й інші люди, абсолютно несхожі в усіх відношеннях від нас. Вони мали набагато більш велику статуру, чим ми. Блудодії синів занепалого Сонму Сил Небесних, про що згадується у ефіопській книзі Еноха, а також у Буття Апокріфона із Сувоїв Мертвого Моря та у псевдоепіграфічних рукописах. Знищення усього людства під час потопу саме було зумовлене тим, що нефіліми та рефаїми жили не за законом Божим. Їх було знищено, згодом, як анакіми (пор. статтю Нефілім (№ 154)).
На прикладі потопу Мідраш намагається знайти деяке пояснення тому, як нефіліми потрапили до числа анакімів, що населяли сушу трохи пізніше. Він висловлює припущення щодо того, що Ог прокрався потай до ковчегу. Принаймні, так пояснює існування більш пізніх нефілімів юдейський Талмуд. Вкрай неправдоподібно звучить припущення про те, що нефілімів було узято на борт ковчега. Втім, якщо ми візьмемо епічний твір «Пісня про Гільгамеша» та вавілонські рукописи, у яких розповідається про потоп (а в епічному творі «Пісня про Гільгамеша» міститься повний опис того, яким саме чином відбувався потоп), то ми побачимо, що розміри ковчега були трохи іншими, і до того ж, його було збудовано на певний манер. В епічному творі «Піснь про Гільгамеша» говориться, що ковчег було виконано у формі куба. Крім того, у даному творі наводяться дещо підвищені “показники” з приводу кількості «членів екіпажу». Стає очевидним, що людьми, які одержали право увійти до ковчегу, були переважно розділми сімейств; крім того, вони взяли до ковчегу з собою свої родини, а також майстрів та ремісників, що допомагали Ною будувати його ковчег. Таким чином, якщо прийняти це усе до уваги (що вісім чоловік були розділми сімейств), то тоді стає зрозуміло, що на борту могло бути й набагато більше людей. Більш того, у наші часи ми можемо знайти й будь-яке інше пояснення етнічної «різношерстості» тих, хто тоді увійшов до борту ковчега. Об дещо пояснює, особливо якщо взяти до уваги те, що археологічні розкопки у різних регіонах та найвіддаленіших куточках нашої планети говорять про існування цих людей. До того ж, ми тепер знаємо напевно про те, що глобальне розселення народів дійсно мале місце. Під час археологічних розкопок у Ше-Ку-Тьене у Китаї були виявлені кістяки, поховані один поряд з іншим. На думку вчених, кістяки належали ескімосам, монголам та комусь з південно-східної Азії. Таким чином, напрошується відповідь, що вони відправилися на схід і у всій своїй розмаїтості розселилися по землі знову після потопу. Однак, розкопки показують, що їхні останки були знайдені всі разом, а більш докладно про це можна прочитати в роботі Берндта Аборигени в Австралії ( Aboriginal Man in Australia).
Питання, що закономірно виникає, можна сформулювати наступним чином: якщо ми маємо доказ того, що на землю вже була людина в період до існування Адама? Відповідь так! Друге питання: чи відповідає цей доказ змісту біблійних оповідань? І знову відповідь: так! Відповідно до біблійних свідчень, за тих часів, та й через деякий час, землю населяли велетні. Про це ми можемо довідатися з книги Буття (Бут. 6:4). Слово, що вживається тут для визначення цих народів — нефілім nephilim, що етимологічно пов'язано зі словом падати. Звідси походить слово хлопець (в англійській мові ці слова мають споріднену кореневу лексему — прим. перекл..) Це слово потім перетворюється на bully (хуліган) чи tyrant (тиран) (див. SHD 5303, порівн. 5307). Таке ж слово використовувалося в книзі Числа 13:33. З тексту слово gibbowr чи gibbor (а також geber у значенні хоробра людина) перекладалося як могутні люди або велетні(mighty men). Gibberish (безглузда балаканина) походить від мови нефілімів (Євр.: -ish означає людина - man).
Внаслідок втручання Августина, Біблія була невірно складена (тобто у самій книзі був порушена хронологія розташування подій, а, отже, цілісність усього Писання). Зокрема, це стосується також і книги Буття 6:4. У статті Град Господній, книга XV, розділ 23, він висуває теорію про те, що сини Бога, також називані Янголами Божими, були дітьми Сифа. Підставою для такого припущення стала та обставина, що Христос міг бути єдиним сином Бога, не дивлячись на досить чітку позицію Біблії з цього приводу (про що ми можемо дізнатися з книги Іова) говорить про те, що існувало безліч синів Бога на Землі. Прихильникам догмату триєдиного Бога, безсумнівно, було вигідно, щоб Ісус Христос був єдиним сином Божим. Отже, вони переписали історію заново. Вони затверджували, що всі ці сини Бога, про які згадується в Біблії, насправді, не є богонатхненні сини його — але вони є нащадками Сифа. Таким чином, Августин розпочав спробу скасувати ідею про те, що численні сини Бога існували на небі, а також, що вони входили в число Занепалого Сонму Сил Небесних, і що вони впали до блуду. Втім, Августин не міг відати того, що коли розкопки рукописів повернуть справу аж ніяк не на користь прихильників догмата триєдиного Бога. Більш того, на всім християнстві відтепер лежить печатка упередження. Августин посіяв зерно руйнування Християнської віри у свій роботі Місто Господнє. Отже, догмат Трійці, засновником якого він став, ніде не знайшов такої широкої підтримки, як у протестантських церквах Сполучених Штатів Америки протягом двадцятого століття. Суть цього явища полягала у тому, що прихильники догмата триєдиного Бога виявилися неспроможними осягнути справжну (буквальну) сутність Біблії, і, зокрема те, що Християнство та наука — речі несумісні. Таким чином, був покладений початок теорії про еволюцію. Вона зародилася в Америці та Європі через вузький світогляд прихильників Римської католицької доктрини й американського протестантизму. Ніде ця дурість і товстошкірість не була такий очевидний, як у Церквах Бога. Ця омана виражалася також і в тім, що прихильники цієї теорії продовжували затверджувати, що людська раса відбулася від Сифа чи Каїна, і саме це походження доброчинне вплинуло на неї (расу), таким чином, духівництво одержало зручне і струнке пояснення створення людини. А це, у свою чергу, уплинуло на те, що люди виявилися непідготовленими для того, щоб адекватно сприйняти наукову значимість археологічних розкопок недавнього минулого. Отже, були створені всі передумови для поширення і розвитку теорії про еволюцію, оскільки ті, хто вивчав Біблію, не могли зробити серйозного опору прихильникам еволюціонізму в рамках теологічних поглядів того часу. (Більш докладно це питання розглянуте у статті Кокса Створення (№ B5): Від антропоморфної теології до теоморфної антропології (роз. 4).
Фундаментальна помилка полягає у припущенні, що створення Адама було першим створенням людини. Він аж ніяк не був першою людиною. Те ж саме було сказано Адамові, як ми можемо довідатися про це з книги Буття 1:27-28. Те ж саме було сказано Ною у книзі Буття 9:1. І Ною, і Адамові було сказано, щоб вони пішли та наповнили Землю (male' чи mala'') і це не суперечило попередньому існуванню Сонму Сил Небесних чи tsaba'. Коли Нию сказали, щоб він йшов та наповнив Землю, то ми не можемо вбачити в цьому ніякого прихованого посилання чи натяку схованого значення, з якого ми могли б укласти, що до Адама на цій планеті не існувало нікого. Навіщо ж тоді ми повинні припускати, що коли Адамові сказали піти і наповнити Землю, не було нікого іншого, котрий міг би це зробити ще?
Коментарі в книзі Буття 4:14 безперечно показують те, що на планеті існували ще й інші. Якщо Августин не помилився в підрахунках, то Каїн убив одного з інших людей, що до нього існували на планеті. Сиф на той час ще не народився. Каїн убив Авеля, таким чином, не планеті повинний був залишитися лише він і його батько, знову ж, якщо вірити Августинові. Після цього, він був вигнаний у пустелю. Останнім з тих, хто залишився, був його батько. Проте, Каїн сказав Богу:
І всякий, хто стріне мене, той уб'є мене.
І сказав йому Господь: через те кожен, хто вб’є Каїна, семикратно буде пімщений.
І зробив Господь Каїну знамення, щоб той, хто зстріне його, не вбив його. І пішов Каїн з-перед лиця Господнього й осів у країні Нод (Nowd від Nod, вигнанець чи мандрівник).
Каїн не боявся свого чи батька сестер, втім, цілком очевидно, що він боявся іншої істоти, ім'я якій нефілім. Іншого пояснення немає і бути не може. У той час на землі існували люди. Це біблійне пояснення, та звідси стає зрозуміло, чому на чолі його було знамення. Знамення було дано йому для того, щоб кожен, хто стріне його, міг би пізнати його, та щоб кожен з тих, хто живе на землі та не знає його, не вбив його. Нефіліми були дуже жорстокими та лютими людьми.
Цілком ймовірним є той факт, що слово вигнанець (exile –анроз.) зв'язано етимологічно з назвою землі, у яку він був вигнаний, оскільки слово не має первинного деривата (див. Кокс, там же). В усякому випадку, поза всякого сумніву, існували інші люди, від яких Каїну приходилося захищатися, однак Сиф на той час ще не був породжений. Особливої уваги варто приділити тому факту, що Каїн побудував місто, що він його назвав на честь свого сина Еноха (Бут. 4:17). Місто вже сам по собі передбачає факт наявності у ньому чималої кількості людей, що мешкають у ньому. Він заснував не поселення, а місто з мурами, що ними було обнесене місто. У великих містах завжди зводилися стіни, а в малих містах їх не було. Навіщо ж, у такому випадку, потрібні стіни? Щоб захищатися від нефілімів? Дійсно, щоб захищатися від цих самих нефілімів, оскільки усі вони були дуже лютими. Каїн побудував місто, обніс його муром, для того, щоб навчити нефілімов вести великомасштабні війни. Саме Каїн привніс розум та інтелект до нефілімів, якостей, яких їм не діставало. Таким чином, цілком природно і закономірно, що їх (нефілімів) лідером став Каїн. Ці прості факти наводять нас на цілком очевидну думку про те, що в ті часи, а зокрема в роки життя Каїна існували й інші люди, що за тих часів мешкали на планеті. І все ж, незважаючи на всі доводи, що говорили самі за себе, люди завзято відмовлялися прийняти цю ідею. Вони всіляко заперечували її навіть тоді, коли археологічні докази ставали незаперечним аргументом. Християнство незважаючи ні на що продовжує стверджувати, що тіла не існують, хоча, внаслідок нових археологічних розкопок були витягнуті на світло трохи тел.
Ніхто так і не дійшов до того, щоб досліджувати формулу ДНК і опублікувати результати подібних наукових досліджень цих гуманоїдів (подібних до людних істот), що були розкопані. Можливо, вони мають інші формула ДНК. Коли ці роботи будуть опубліковані, то всі зможуть переконатися, що їхня формула ДНК аж ніяк не схожа на ту, що мають звичайні люди. Неминуче виникнуть глобальні розбіжності на функціональному рівні між нефілімами та тими людьми, що відбулися від Адама. І хоча ніхто не може гарантувати, що не було перехрещування на генетичному рівні між цими двома категоріями людських істот, різниця безперечно існуватиме.
Нефілімів було знайдено під час археологічних розкопок у великій кількості. До теперішнього часу, доказів назбиралося так багато, що деякі дослідники вже втомилися їх рахувати. І це не провина книги Буття. Це, у першу чергу, провина тих людей, що спотворили буквальне розуміння Біблії протягом попереднього століття.
Найкращим прикладом може послужити цитати зі статті Падіння Єгипту (№. 36): Пророцтво зламаних рук фараона - фаза перша частина друга. Предметом цієї статті є археологічні розкопки в Австралії. В Австралії були виявлені докази того, що сорок тисяч років тому існували людиноподібні істоти. Прихильники теорії еволюції заявляють, що аборигени досить довго жили в цих районах. Однак, незважаючи на це достеменно відомо, що докази суперечать деяким твердженням. Етнічні та лінгвістичні характеристики австралійських аборигенів говорять про те, що вони розселялися в цих регіонах у вісім етапів, що йшли один за одним поступово. Не існує зв'язку між ними і народами, що населяли цю територію раніше. Доказу, що промовляють на користь тривалості розселення, не є археологічними. Р M і C H Берндт показує розмаїтість думок з цього приводу, втім, викристалізовується деяка загальна думка про те, що австралійські аборигени є недавніми переселенцями у цій країні. Вони прийшли з районів Західної Азії та етнічно пов'язані з декканскими гірськими, а також давньоєгипетськими племенами. Крім того, вони можуть бути попередниками Давида, а також вихідцями із Середземномор'я, що поступово мігрували на територію Індії і малазійських регіонів, неподалік від поселень ведів та жителів Цейлону (Аборигени в Австралії (Аboriginal Man in Australia), Angus and Robertson, Сідней, 1965, стор. 31-33). Монтагу (1965) включив айнів до цієї групи (там же, стор. 34). Всі аргументи ґрунтувалися на припущеннях і версіях про довгострокове походження, еволюцію і міграцію. Проте, іноді висловлюється точка зору, відповідно до якої переселенці використовували човни для того, щоб дістатися іншого берега (Берндт, стор. 39).
Недавні археологічні знахідки показують, що мало місце поселення у таких регіонах як Арунка в мюрейській улоговині. Цю область займали поселенці упродовж періоду близько 18,000 р. до н.э приблизно п'ять тисяч років тому. Подібним же чином, як ми можемо бачити з нещодавніх розкопок в улоговині Мюррей-Дарлінг, цю територію населяли люди семи футів (більш двох метрів — прим. перекл..) десь близько 6000 р. до н.е. і аж до 4000+ м. до н.е. Чоловік, останки якого були витягнуті з надр землі на поверхню в озера Нітчі, мав, скоріше за все, гігантську статуру з виступаючими передніми зубами. Він був похований у дрібній (неглибокій могилі і на тілі його висіло намисто, зроблене із сорока семи зубів тасманського диявола (цей вид зараз є вимерлим на материку). Період життя цієї людини та його смерті, може бути датований часом життя Адама. Він мешкав в Австралії, займаючись полюванням, а хтось інший поховав його. Він був гігантом (велетнем) і жив за тих часів, коли ще був живий Адам. Таким чином, нам здається цілком очевидним той факт, що тасманські дияволи існували на материку задовго до потопу. Потоп, скоріше за все, винищив їх із земної поверхні.
Народність Кове Свамп була також одними з представників тих, хто жив і до Адама. Вони мали голову довгастої форми. Їхня абсолютна несхожість з австралійськими аборигенами розумілася як наслідок можливого обв'язування голови. Цілком імовірно – хоча доказів тому немає. Ці люди були посаду неандертальцями. Вони були людиноподібними (антиподами) та являли собою результат проміжного етапу еволюції людини між неандертальцями та нами. Проте, вони аж ніяк образом не були пов'язані один з одним.
Археологічні знахідки наводять нас на думку про те, що перебування поселенців на даній території було все ж таки нетривалим. Ламперт у своїй статті Велика Таємниця картанов The Great Kartan Mystery, ANU, 1981 приводить деякі результати наукових дослід&#